COVID-19 навчив мене




Навчив мене цінувати прості речі та шукати нові можливості. А чого навчився Ти?


Ми часто забуваємо, що щастя - у простих речах, так би мовити "у нас під ногами". Ми чомусь звикли, що складне обов'язково має бути крутим, а просте - примітивне. Але, як не дивно, все якраз навпаки. Задоволення від життя залежить від простих речей і саме вони приносять відчуття спокою та затишку.


Не знаю як у Тебе, а під час пандемії у мене з'явилось багато вільного часу. Колись його бракувало. Якщо ж вільний час і з'являвся, то не завжди вдавалось сповна насолодитись ним. Голова "забита" різними справами. Бажання все наздогнати, усюди встигнути, я вже не говорю про те, щоб в усьому досягти успіху, полонило та виснажувало. Здавалось, наче не можеш сповна насолодитись життям. Для прикладу, відпочиваючи, подумки я був у справах. Тілом в горах біля річки, а думками вирішуєш термінові справи. Чи це було погано?... Здавалось, що це нормально. Жив так досі і житиму так далі.


Тепер я знаю відповідь на це запитання. Обмеження несуть із собою дискомфорт, але з ними приходить простота життя. Так, наче в дитинстві, біля бабусі. Все було просто. Час на все. Здавалось, житимеш вічно. Стрілки на годиннику завмирали і наче не рухались. Подібно і зараз. Обмеження, з якими прийшла простота, принесли і час. А вільний час дав можливість подумати про головне, найважливіше.


Погоджусь, не у всіх так. Дехто каже, що краще б я і далі гонив, як білка в колесі. Так хоч відволікався б від усього. А тепер у голові тривожні думки кишать, наче тарганами.


Здається, ми самі вибираємо, як використовувати свій час. Здається, ми самі впускаємо одні думки, а інші проганяємо, як непроханих гостей.


Але ж і сидіти, склавши руки, теж не годиться. Погоджуюсь, на всі сто. Я завжди полюбляю повторювати: "Коли не знаєш, що робити, просто щось роби". Мене вже починають цитувати при зустрічі ті, хто бував на моїх воркшопах і чув цю пораду. Повір, ця порада працює! ;)


Сонце світитиме завжди!

Що ще навчив мене COVID-19? Він навчив мене шукати нові можливості. Я почав писати книги. До речі, класна штука "писати" книги. Ти викладаєш думки на папері, перечитуєш і сам дивуєшся, як багато встиг зробити чи зрозуміти. Пишучи, вчишся. І це так круто.


До речі, книга "ЖІНОЧИЙ ПОРТРЕТ" далась мені не відразу. Мабуть, через те, що я не так часто фотографую портрети. Хоча... Але ж я не суто портретний фотограф. А от книга "ВЕСІЛЬНА ФОТОГРАФІЯ бориса гудими" писалась на одному диханні. Я дивуюсь, як мені це вдалось. Скажу чесно, здавалось, що я цього не осилю. Попереду ще одна праця. Про це розкажу згодом.


Настав час підсумувати усе, чим я хотів поділитись з Тобою у цьому пості. А хотів сказати небагато. Згадались слова: "Навіть на асфальті можна знайти поле. Шукай можливості. Не лічи невдачі". Додам лиш ще одну думку: "Цінуй прості речі. Вони роблять наше життя затишним та змістовним". Прогуляйся з рідними, зателефонуй батькам, поцікався друзями і просто виспись.

Щоб життя було яскравим, не обов'язково потрібен феєрверк, достатньо - сонячного проміння. Сонце світитиме завжди!


А чого Тебе навчив COVID-19?